Статтю присвячено методичній типології лексики китайської мови, класифіков
Статтю присвячено методичній типології лексики китайської мови, класифікованої за рівнем складності сприйняття та розуміння. Вказано на значні відмінності між китайською та українською мовами, що обумовлюють складність сприйняття китайських лексем. Важливо враховувати, зокрема, артикуляційні, графічні, структурно-композиційні та семантичні особливості китайської мови, а саме: тональність, складний словоподіл, омонімію, фонематичні відмінності. Для створення ефективної методичної типології лексики китайської мови запропоновано аналізувати різні аспекти, такі як кількість термінальних тонів, омонімію та полісемію лексем, схожість звукового складу з українською мовою, а також семантичні особливості. Під час дослідження, проведеного автором серед студентів-китаїстів І–ІІ курсу, встановлено: кількість термінальних тонів не впливає на складність сприйняття лексеми на слух; лексеми, звукові характеристики яких схожі на українські, сприймаються краще; варіації вокальних звуків китайської мови часто призводять до внутрішньомовної інтерференції, коли студенти чують дифтонги чи трифтонги замість одиничних звуків, і навпаки; сприйняття та розрізнення складоморфем у контексті є значно важчим, ніж поза контекстом, що свідчить про необхідність вивчення лексики у напрямі від складоморфем до композитів; чим вужчий семантичний діапазон слова і чим більше воно має диференційних ознак, тим його легше сприймати; композити без омонімії сприймаються краще за синтаксично вільні лексеми, а лексеми без омонімів – краще, ніж з омонімією. Головним фактором, що методично організує сприйняття на слух, визначено розуміння значення слова.
