Стаття присвячена філософсько-правовому аналізу суспільно-правової аномії
Стаття присвячена філософсько-правовому аналізу суспільно-правової аномії на основі антропологічного підходу, з огляду на те, що втрата ціннісних, правових, моральних орієнтирів для людини під час суспільної аномії, у першу чергу, ставить її перед вибором способу існування через самореалізацію у правомірній, або ж неправомірній поведінці. Наголошено, що суспільно-правова аномія, як кризово-перехідний стан розвитку суспільства, притаманна в певний період усім суспільно-правовим утворенням. Для того, щоб суспільство відновило повноцінний цивілізаційний розвиток необхідно формувати ціннісні орієнтири на основі норм природного права за принципом антропоцентризму, що передбачає верховенство прав та свобод людини і громадянина і їх захист усіма правовими методами і засобами. З’ясовано, що при суспільно-правовій аномії на перший план виступає людина, а саме необхідність дотримання та збереження її прав, свобод, людської гідності, тобто активується принцип людиноцентризму. Людина зі сформованими правомірними переконаннями реалізує їх у власній поведінці, а також, намагається спрямувати поведінку оточуючих в правомірне русло, що дозволяє уникати девіантної поведінки. Наявність стійких ціннісних переконань і орієнтацій також дозволяє не допустити прояву конформістської поведінки, зокрема серед молоді. Зазначено, що сьогодні суспільство звикло керуватися нормами права, встановленими і санкціонованими державою і навіть незначна дестабілізація цієї сфери може спричинити певний колапс не тільки у площині суспільно-правових відносин, а й в особистісній самореалізації людини. Це відбувається тому, що особа перестає відчувати себе повністю захищеною державно-правовим механізмом і може нехтувати принципами суспільного співіснування з метою власної самореалізації. Така ситуація часто призводить до проявів девіантної поведінки, або ж протиправної і злочинної. Акцентуємо увагу на тому, що природно-правові норми як ідеальний регулятор суспільних відносин стають критерієм визначення правомірної поведінки особи. Звичайно такі норми завжди бралися за основу при формуванні нормативно-правової бази в демократичних, правових державах, адже якщо б позитивне право не містило норми природного права, то воно було б суто інструкцією поведінки, а не живим діючим правом.
