У статті проаналізовано поняття дезінформації крізь призму правового регул
У статті проаналізовано поняття дезінформації крізь призму правового регулювання; як соціальне явище у сучасному інформаційному суспільстві. Визначено, що дезінформація – це відомості, які не відповідають дійсності, котрі адресуються як широкому загалу, так і окремому адресату, спрямовані на зміну світогляду, виклик бажаної реакції та мають (відомості) негативний контекст. Констатовано, що невід’ємним супутником поширення дезінформації є мета, якої хоче досягти суб’єкт її поширення, як правило, може мати декілька завдань, найперше це введення в оману тих, кому вона транслюється (конкретній особі чи безособово), а далі зазвичай наступний результат, якого хотів досягти зловмисник – отримання персональних даних, зміна суспільної думки (очікувана реакція) в суспільстві під час проведення виборів, інформаційної війни, отримання доступу до фінансів тощо. Наголошено на тому, що дезінформація формується та поширюється умисно. Важливим нормативно-правовим актом у сфері інформаційної безпеки і правового врегулювання окремих аспектів дезінформації є Стратегія інформаційної безпеки, прийнята Радою національної безпеки і оборони України, що визначає актуальні виклики та загрози національній безпеці України в інформаційній сфері, стратегічні цілі та завдання, спрямовані на протидію таким загрозам, захист прав осіб на інформацію та захист персональних даних. Зроблено висновок, що дезінформація є неологізмом у сучасній правовій науці, і має негативну природу, мету та наслідки отриманого чи поширеного повідомлення. Запропоновано розглядати дезінформацію як інформацію (дані) чи повідомлення, яке повністю чи частково є неправдивим, перекрученим, взятим із контексту з негативною метою (може бути будь-що: психологічний вплив, зміна поведінки та думок суб’єкта впливу, отримання даних про банківські картки, коди доступу/ паролі, отримання грошей, дестабілізації у суспільстві, дискредитація органів влади, тощо). Сформульовано, що протидія дезінформації залежить від багатьох чинників, у тому числі від: нормативно-правових, інституційних, організаційних, освітніх, принципової позиції населення України щодо бажання оволодіти навичками її розпізнання та недопущення впливу, психологічної стійкості, інформаційної гігієни тощо.
