Неототалітаризм як світоглядний феномен: культурологічний дискурс

2017

Cхід, Vol 0, Iss 2(148), Pp 83-90 (2017)

У статті на основі методології структурного психоаналізу та постструктуралізму здійснюється філософсько-семантичний аналіз феномену неототалітаризму як світоглядної установки на негацію Іншого (домінуючу ідентичність). Діагностування посттоталітарності передбачає диференціацію її класичних та некласичних рис. Класичні принципи нового тоталітаризму виявляються через аналітичну психологію, вони є похідними від культурних архетипів та спираються на досвід першої (етнічний націоналізм) та другої (імперіалізм) хвиль: цілісність як архетип оргії, бінарність як архетип "Ми-Вони", ксенофобія як архетип Чужого, квазірелігійність як архетип Золотого віку, патерналізм як архетип Батька/Матері/влади/держави, романтична концепція культури як гештальту. Некласичні риси неототалітаризму виявляються через структурний психоаналіз мовних практик ("розшивання") і методики деконструкцій, формуються в третій хвилі на основі інформатизації і передбачають використання постмодерних механізмів "рідинної сучасності" (глобальне село, віртуальний тероризм, самоцензура, ідеологічний кітч, популістський елітаризм, Синоптикон як суспільство горизонтального кібер-контролю).

article

English
Russian
Ukrainian

Ukrainian Center for Cultural Studies, 2017.

неототалітаризм, Інший, деконструкції, "розшивання, гештальт, глобальне село, віртуальний тероризм, Синоптикон, ідеологічний кітч, квазірелігійність, популістський елітаризм, History (General) and history of Europe, Philosophy. Psychology. Religion